"Як Марія привела Франциска до Порцюнкули, так вона привела сюди капуцинів"

Ці слова сказав о. Владислав Халуп’як, проголошуючи проповідь під час відпустової Служби у вінницькому костелі Матері Божої Ангельської 2 серпня – в день престольного свята парафії.

В нинішньому році це свято почалось днем раніше: адже 1 серпня виповнилось 270 років освячення тимчасової каплиці, облаштованої на місці будівництва майбутнього капуцинського монастиря. Наступного дня в ній було відправлено першу св. Месу. Отже, саме з цього дня капуцини, отримавши свій осередок, почали діяти у Вінниці як спільнота.

У своїй проповіді на св. Месі 1 серпня настоятель парафії бр. Костянтин Морозов OFMcap також пов’язав прихід капуцинів до Вінниці з відпустом: «Богу подобається вибирати маленькі місця. Каплички, в якій св. Франциск почув голос, що закликав його відбудувати Церкву, а пізніше – де він просив Діву Марію, щоб кожний, хто до туди прийде, отримав відпущення кар за гріхи, називається Порцюнкула. З латині це перекладається як «мала частка». Такою малою часткою був і той клаптик землі, що його вибрали Брати Менші капуцини для свого монастиря у Вінниці. Цей клаптик землі знаходився за містом, за міськими мурами, недалеко починався ліс. Нам, що вважаємо це місце центром Вінниці, важко це уявити. Так і Порцюнкула – хто був в Ассізі, той знає – знаходиться якби на околиці міста, за його оборонними мурами. Капуцини, що прийшли до міста над Бугом, наслідували св. Франциска навіть і в цьому».

О. Владислав Халуп’як, котрий очолював св. Месу 2 серпня, розпочав проповідь словами подяки Божому Провидінню за можливість бути в цей день, саме тут, у Вінниці. Тим, хто знає новітню історію парафії, а тим більше – о. Владислава, це легко зрозуміти. Адже він, священик, що віддав вінницьким католикам 22 роки відданого служіння, на переломі 80-их і 90-их років, очолив боротьбу за повернення цього храму.

«Тоді, коли в радянські часи у Вінниці місті була тільки одна капличка св. Франциска, ми відправляли там гарні молебні до Пресвятої Діви. Ми просили Марію, прислати сюди св. Франциска. Наша найкраща Матір вже тоді почула ці молитви, і ось, брати-капуцини тут»

Вряд чи кого залишили байдужим спогади, якими о. Владислав поділився з вірними у своїй проповіді. Це були спогади і про те, як у 1989 році група католиків-вінничан поїхала в Москву, де протягом кількох місяців, щодня і у будь-яку погоду (о. Владиславу найбільше запам’яталась спека) пікетувала будинок управління у справах релігій при Раді Міністрів СССР, вимагаючи повернення віруючим католикам хоча б одного з вінницьких католицьких храмів; і про те, як ті, хто залишались у Вінниці, щонеділі ходили молитись до лекторія. Багатьох з учасників тих подій о. Владислав називав поіменно. Пікетувальники оголошували голодування, запрошували журналістів. І, звичайно – постійно молились. Розарій, інші молитви. Молились не тільки за повернення храму, але й за навернення тих, від кого залежало вирішення цього питання.

« Не можу передати того піднесення, яка охоплювало нас, коли ми йшли до повернутого храму в процесії з каплички на Добролюбова. Нас було, щонайменше, три тисячі – адже було роздано три тисячі образків. На нас із здивуванням дивились люди, перед нами зупинявся транспорт, в тому числі – трамваї і тролейбуси. Під час Служби, яка відправлялась на сходах, люди заповнили вулицю аж до нинішнього православного собору – рух через вулицю був перекритий …».

Завершуючи проповідь, о. Владислав висловив подяку Богу. «Дякую за те, що працював серед вас», - сказав він, звертаючись до учасників св. Меси, а в їх особі – до усіх вінницьких католиків.

Наприкінці Служби бр. Костянтин поділився з парафіянами своєю, як він сам висловився, «мрією» відтворити один з бокових вівтарів, що знаходився праворуч від центрального вівтаря (якщо стояти до нього обличчям) – вівтар св. Анни, як «знак її присутності і заступництва». А відтак – відродити традицію культу св.  Анни.  Її чудотворна ікона, яка в різний час знаходилась в усіх римо-католицьких храмах Вінниці, знайшла своє останнє пристановище саме в костелі Матері Божої Ангельської . Тут образ перебував приблизно сто років: з 1832 року, коли після ліквідації царською владою домініканського монастиря був перенесений до капуцинів, і, скоріше за все, був знищений червоними «іконоборцями» в 30 –х роках минулого століття. Тим не менш, відпуст на честь св. Анни збирав сотні парафіян ще й у 50-ті роки, коли настоятелем був о. Марцелій Високінський.

«Ми не виключаємо можливості, - сказав бр. Костянтин, - що образ був схований кимось з вірних. Тому, якщо хтось щось подібне колись чув – просимо нас про це повідомити».

Урочистісь завершила молитва Літанії до Пресвятої Діви Марії перед виставленими Пресвятими Дарами.

І. Ізяславський