Коли людські зусилля об’єднуються з Божою благодаттю – стаються великі речі

Ці слова, проголошуючи проповідь під час вечірньої св. Меси в храмі Матері Божої Ангельської у вівторок 16 травня, сказав Генеральний дифінітор  Ордену Братів Менших Капуцинів о. Стефан Кожуш OFMCap. Під час цієї Служби, яку очолював кустодій Братів Менших Капуцинів в Україні бр. Блажей Суска OFMCap, о. Стефан освятив привівтарний хрест, що є точною копією подарованого вінницьким братам-капуцинам хреста, який колись прикрашав  храм у містечку Збриж на Хмельниччині.

Символічно, що цей хрест зі Збрижа потрапив саме до Вінниці – адже з самого початку свого існування капуцинські монастирі у Збрижу й у Вінниці були не тільки, як сказав бр. Костянтин Морозов OFMCap,  «схожими і за формою, і за змістом», але  й  багато в чому пов’язаними  між собою. Обидва монастирі були засновані  приблизно в один і той же час, приблизно в один і той же час розпочалось їх будівництво. Урочисте внесення Пресвятих Дарів до каплиці у Збрижу відбулось 1 серпня 1744 року –  напередодні спомину Матері Божої Ангельської, в чиє ім’я в 1761 році було освячено монастир і храм капуцинів у Вінниці. Будівництвом обох монастирів керував настоятель зі Збрижа о. Костянтин Мелінський, котрий потім став настоятелем у Вінниці.

Коли ж у 1832 році монастир у Збрижу, згідно з рішенням російського уряду, було ліквідовано, брати-капуцини  переїхали до своїх співбратів у Вінницю. Двоє з капуцинів, що були в Збрижу, перейшли до дієцезіального духовенства. Один з них – о.  Гжегож Возніцкий – залишився в Збрижі, продовжуючи служити місцевим парафіянам. Службу Божу він відправляв в дерев’яній  каплиці на цвинтарі: храм Успіння Пресвятої Діви Марії, що належав капуцинам, було віддано Православній Церкві. Під час І світової війни храм  було зруйновано артилерійським вогнем, а в 20-их роках минулого століття, на  колишньому монастирському подвір’ї  було влаштовано колгоспний двір.  Стіни, що залишились від монастирської будівлі, було розібрано. Місцевим католикам вдалось зберегти тільки хрест. Біля нього вони молились в часи переслідувань. Кілька років тому хрест потрапив до священика о. Анатолія  Оріховського.  Він і подарував його капуцинам.  Отже, хрест, копію якого, зроблену фахівцями Закарпатської академії мистецв, було освячено, – мабуть, єдина матеріальна пам’ятка монастиря братів менших капуцинів у Збрижу, – незабаром знайде своє місце (зараз хрест знаходиться на реставрації), сподіватимемось  – постійне, у музейній келії вінницького монастиря. Того самого монастиря, до якого після ліквідації їхньої обителі перебрались капуцини зі Збрижа.

 «Ми освятили хрест, – сказав у своїй  проповіді о. Стефан, – але ми не  освятили його без Христа. Зараз тут горить пасхал, який поступово спалюється – так само і Ісус Христос спалився за наші гріхи. Це – ядро історії спасіння. І в цю велику історію вписано безліч малих  історій. Одна з них – це історія братів-капуцинів в вашому місті і в Україні. В цій історії були важкі періоди. У 1977 році помер останній капуцин, що був в Україні – відомий вам о. Серафим Кашуба.  Чи міг тоді би хтось подумати, що через відносно недовгий час капуцини знову повернуться в Україну. Капуцини повернулись не тільки в Вінницю, прийшли не тільки в Україну. Незабаром буде відкрито новий монастир капуцинів в Росії, в м. Бєлгород. Але, обережно! Буде небезпечно, якщо ми думатимемо про це, як про людський тріумф.  Павло і Варнава, про яких ми сьогодні чули, прославляли Бога за те, що він зробив через них, нічого з того не привласнюючи собі. Прославляймо Бога і ми за те, що Він робить тут, на цій землі … ».

Наприкінці Служби до всіх, хто брав  в ній участь,  звернувся бр. Блажей Суска, дякуючи Богу за роки, проведені в Україні (а він був в числі перших капуцинів, що приїхали в Україну після розвалу СРСР), за відродження Церкви в нашій країні, за співбратів з якими довелось працювати, і за кожного з вінницьких парафіян.

І. Ізяславський